Казка про Прикметник

         Одного разу, коли пан Іменник гордовито і поважно запевняв усіх жителів Морфології, що він приносить найбільше користі матері Мові, його перебив пан Прикметник:
     -   Гов, сусіде! Я теж, як і ти, змінююся за числами і відмінками. А ще й за родами. І, здається, без моєї ознаки ти не був би таким гарним і зрозумілим. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно просте і бідне, а запроси мене і почуєш: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна!» Правда ж красиво?
Візьми втямки і те, що я вказую і на приналежність певній особі. А у реченні найчастіше виступаю означенням, рідше – присудком.
        Отже, я теж потрібний нашій матері Мові, не менш ніж ти.
- А й справді, - погодився Іменник, - не  варто нам сваритися.   
         І стали Іменник із Прикметником жити в дружбі і злагоді