До 100-річчя подій під Крутами

П'ятикласниця Бацманівського НВК Валерія Зозуля - одна із переможців конкурсу «Собори душ» ім. Йосипа Дудки.

Позакласний захід. Літературно-музична композиція «Ми горді тим, що українці зроду»

Мета. Виховувати почуття патріотизму; розвивати критичне мислення:    

           примусити задуматись над тим, хто ми? чиї нащадки?

Учитель читає напам'ять поезію В. Баранова «До українців»

                 Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

                 Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –                                   Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день.

                   Коли ми перестали  гордитися, що ми – українці

                   І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

                   і що є в нас душа, яка ще од Байди нам в'ється,

                   І що ми на Вкраїні таки Український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш – у піснях, а не в барилах вина,

І що є у нас мова і що Українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: – Говори!         

                   Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!    

                   Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,

                   Почали українці себе у собі забувати.

                   Запитаймо про те, чи списати усе на буття,

                   Котре нашу свідомість  узяти змогло так на Бога,

                   Що солодшим од меду нам видався час забуття

                   Рідних слів і пісень,і джерел, і стежок від порога.

                   Українці мої! То вкраїнці   ми з вами – чи як?

Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?

                   Чи в могили забрати  судилось нам наш переляк.

                   Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

                   Українці мої! Як гірчать мені власні слова!.. 

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці,

Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива,

Коли бачу, як люто себез неважають вкраїнці.

І в мене ниє крамоли осколок тупий,    

Мене дума одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє на тлю українство між нами, 

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил!

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,

Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна…

Ведуча.     Прости, стражденна Україно,

                   Во ім'я Господа прости,

                   Що до червоної калини

                   Дали ми стежці зарости.

                   Приплине хмарка лебедина,

                   На душу дощиком крапне,

                   Прийди до серця, Україно,

                   Благослови добром мене.

Ведучий.   Хай рушники чуттів гарячих

                   Твій образ ніжно обів'ють,

                   Хай в самоті собі заплачу,

                   Що не беріг твою я суть.

                   Прийди до серця, Україно,

                   Благослови і не лукав.

Прости мене, як мати сина,

Що ненароком заблукав!

            Пісня «Виростеш ти, сину»

(Слова В.Симоненка, музика А.Пашкевича) 

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ведучий. Україна… В одному тільки цьому слові для нашого вуха і навіть для вуха чужинців бринить музика смутку і жалю.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади і лани золотої пшениці, карпатські верховини і донецькі простори, синє волошкове поле й високі стрункі тополі, медові та молочні ріки.

         Україна – це країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше її знали, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, країна довгої героїчної боротьби за волю і незалежність.

Ведуча.     Тебе не вигадав Тарас,

                   Бо ти можлива і без нього.

                   Та й Котляревський в перший раз

                   Не споряджав тебе в дорогу!

Ведучий.   Ти, наче вранішня зоря.

                   Гориш і сяєш споконвіку…

                   Не заснував тебе варяг:

                   У греки йшов по твоїх ріках…

Ведуча.     Тебе оспівував Боян –

                   Поет і воїн знаменитий!

                   І, скільки світ, твої поля

                   Дають можливість людству жити…

                   Политі кров'ю поколінь,

                   Вони спроможні все вродити –

                   Бійців одважних, ковалів,

Красунь  жінок, високе жито…

Хати біленькі – оком кинь

Од Сяну-річки до Ельбрусу

Орють і сіють козаки –

Нащадки хліборобів- русів…

Ведучий.   Тебе не вигадав ніхто.

                   З'явилась ти у День Творіння!

                   Благословив тебе Христос

                   На вічне щастя і гоніння!

                   Щодня благаю я Христа

                   Аби не знала ти руїни…

Ведуча.     Тебе не вигадав Тарас –

                   Завжди була Ти, Україно!..

Пісня «Моя Україна»

(Ти шляхом праведним, святим...)

(Слова Юрія Рибчинського, музика: Ніколо Петраша)

Ти шляхом праведним, святим

                            йшла до волі, Україно.

                            Ти перед ворогом своїм

                            не ставала на коліна.

                            Ти до омріяних зірок

                            йшла крізь терни. (2)

                            Ти в душах сіяла добро,

                            наче зерна. (2)

                            Приспів:

                            Є на світі моя країна,

                            де червона цвіте калина.

                            Гори, ріки і полонина -

                            це моя Україна.

                            Є на світі моя країна,

                             найчарівніша, як перлина.

                             В моїм серці вона єдина.

                             Це моя Україна.

                            Де б я на світі не була – 

                            ти зі мною, Україно.

                            Ти – моя мати, що дала

                            мені мову солов'їну.

                            Тут я пила із джерела

                            чисту воду. І до рання

                            тут я п'яніла без вина

                            в ніч медову від кохання.

                            Приспів.

                            Ти до омріяних зірок

                            йшла крізь терни. (2)

                            Ти в душах сіяла добро,

                            наче зерна. (2)

                            Приспів.

Ведуча.     Я горда тим, що українка зроду,

                   Мені з небес дана ця благодать.

                   Незламний дух вкраїнського народу

                   Ніхто не може подолать.

Ведучий.   Схиляюсь низько на коліна

                   І спрагло голос твій ловлю,

                   Кохана ненько Україно,

                   Якби ти знала як тебе люблю!

                   Люблю твої ліси і переліски,

                   Сади вишневі і дівочий спів,

                   Закоханого соловейка пісню

                   І ключ прощальний журавлів.

                   Це все моє життя. Моя країна –

                   Притулок і підтримка навіки.

                   Моя єдина, ненько Україно,

                   В моїй душі ти назавжди.

Ведуча.     А я пишаюсь тим, що українка! –

                   Що ниви золоті в моїм краю,

                   Що вдома під вікном цвіте калина,

                   І солов'ї співають у гаю.

Пісня «Україна»

(Слова і музика Тараса Петриненка)

Дороги іншої не треба,

Поки зорить Чумацький Шлях,

Я йду від тебе і до тебе

По золотих твоїх стежках.

Мені не можна не любити,

Тобі не можна не цвісти,

Лиш доти варто в світі жити,

Поки живеш і квітнеш ти!

Приспів:

Україно, Україно,

Після далечі доріг

Вірне серце твого сина

Я кладу тобі до ніг!

Бо ми кохаєм до нестями

І ще не скоро наш кінець,

Ще, може, нашими серцями

Розпалим тисячі сердець.

Ще свічка наша не згоріла,

Ще наша молодість при нас,

А те, чи варте наше діло –

То скажуть люди й скаже час.

Приспів

Ведучий.   Я знаю, Вкраїно, ти сильна й багата,

             Найкраща у світі – земля кобзарів.

             Я знаю: в нас мова, що пісня крилата,

             Ширяє просторами вільних степів.

             Я бачу, Вкраїно, віночок барвистий.

             Я бачу, країно, твої небеса.

             Я бачу, країно, мій край золотистий,

             Де завжди панує чарівна краса!

             Я знаю, Вкраїно, що ти переможеш!

             Я вірю, країно, настане той час.

             Я знаю, що ти, безперечно, все зможеш

             І стежкою миру всіх виведеш нас.

Ведуча.     Ми горді тим, що українці зроду,

Що в жилах в нас козацька кров тече,

І роду нашому немає переводу,

І радість до життя в нас б'є ключем.

Ми українці… В нас єдина доля,

Бо ми цінуєм кожну світлу мить,

І любим золоте пшеничне поле,

І неба синього безмежную блакить.

І хай бринить мелодія бандури,

Нехай стожари квітнуть у садах,

Тож крикнемо, щоби усі почули:

«Ми – українці!

                    Це у нас в серцях!»