Казка про лінивого Ігоря та ображеного Прийменника

          Лягаючи спати, Ігор згадав, що він сьогодні не відкривав підручника з рідної мови. А завтра ж вчителька обов'язково викличе.

- Про що ж ми говорили сьогодні на уроці? – намагався згадати хлопець. – Здається, про прийменник.

Але як Ігор не старався, згадати щось про цю частину мови він не міг.

- Ну й не потрібен він мені зовсім цей Прийменник. Обійдуся й без нього! – пробурмотів розгніваний Ігор і, заспокоївшись, заснув.

Йому навіть на думку не спало, що його слова зараз чує не хто інший, а сам пан Прийменник!

Страшенно образився він на хлопчика.

- Як це я не потрібний? Якщо я службова частина мови, то це ще нічого не значить, адже я роблю велику послугу Іменнику, Прикметнику, Числівнику, Займеннику. Разом  із ними у формі непрямих відмінків я вказую на об'єкт дії, напрям, місце, час, причину, мету та інші значення. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє речення: «Учень іде… школи». Крім того, я належу до тих, хто ніколи не змінюється. І раптом виявляється, що я не потрібний. Не можу терпіти такої наруги! Піду світ за очі.

Написавши записку, Прийменник зник.

А Ігор прокинувся вранці, одягнувся. Аж тут мама кличе: «Іди снідати!»

- Залиш сніданок… столі, - гукнув Ігор і сам здивувався, адже він хотів сказати «на столі».

- Що? – перепитала мама.

Ігор повторив, але знову вийшло так само.

- Ти що, знущаєшся?! – вигукнула розгнівана мати і пішла на роботу, не сказавши синові й слова.

Зайшовши на кухню, Ігор дуже засмутився, адже сніданку не було.

-         Це так і померти можна, - розгубився Ігор.

І раптом він побачив записку: «Якщо ти вважаєш, що можеш обходитися без мене, будь ласка. Я зникну з твоєї мови. І повернуся лише тоді, коли ти виконаєш всі мої умови:

1.     Зрозумієш, що без мене не можна обійтися.

2.     Вивчиш матеріал за опорною схемою.

3.     Виконаєш всі тренувальні вправи, які я пропоную.

Прийменник»

-         Тепер я все зрозумів! – вигукнув Ігор і схопив підручник.

Давайте й ми, діти, допоможемо Ігорю повернути Прийменника.

  

Казка про Дієприслівник

        Жили в країні Морфології два сусіди: Дієслово та Прислівник. Добре вони жили, дружно, сім'ями товаришували.
І була у Дієслова красуня донька, а у Прислівника – син богатир. І от коли вони виросли, то покохали одне одного та й одружилися. Народився у них син, який від батька успадкував незмінність та вміння виконувати роль обставини. А від матері – вид (доконаний і недоконаний) та можливість мати залежні слова (іменники, займенники, прислівники).
Довго думали батьки над іменем для свого нащадка. Мати підкреслювала, що її син – особлива форма дієслова, але й Прислівник заявляв про свої права. І врешті-решт вирішили вони назвати сина Дієприслівником.

Казка про Дієприкметник

           У країні Морфології жили собі Дієслово і Дієсловиха.  І було в них багато діток. Дієслово працював у реченні присудком, а Дієсловиха поралася по господарству та навчала дітей дієслівної роботи. Всі діти працювали охоче. Тільки Неслухнянкові це не подобалось.

-         А мені нецікаво! Сотні раз робити те саме!

І вирішив він залишити своїх родичів та податися навтьоки, куди очі бачать.

Ось нагулявся він, відпочив. І захотілося йому якоїсь цікавої роботи. А тут якраз тітка Прикметничиха з дітками йде назустріч. От вона й запропонувала:

- Приставай, Неслухнянку, до нас. Якщо тобі зі своїми нецікаво, то може у нас сподобається.

          Минув час. Неслухнянко дуже змінився. Він зберіг вид (доконаний і недоконаний) та час (теперішній і минулий). Не втратив також і можливості мати залежні слова. Але й дружба з Прикметником не пройшла безслідно. Неслухнянко навчився змінюватися за родами, числами і відмінками, залежати від Іменника та виконувати роль означення. І став він означати ознаку за дією, а всі знайомі почали називати його Дієприкметником – особливою формою дієслова. 

Казка про Дієслово

         Давно це було. У країні Морфології запанували сум і неспокій. «Що робити? Що зробити?»  – перепитували жителі  цієї країни одне одного, але ніяк не могли діяти. 

         Побачила мати Мова таку тривогу своїх підданих і вирішила поселити в країні Морфології ще одного жителя, який би означав дію або стан предмета.

         По-царськи нагородила матінка Мова нового жителя. Він має вид (доконаний і недоконаний), буває перехідним або неперехідним, змінюється за способами (дійсний, умовний, наказовий), часами (минулий, теперішній, майбутній), числами й особами. У реченні ж найчастіше виконує роль присудка.

         А головне, він зумів відповісти на запитання: що робити? що зробити? і навчив усіх діяти. Тому й назвали його Дієслово.   

Виховна година "Вшануймо всіх, кого забрав в нас голод у той проклятий 33-й рік"

Казка про Прикметник

         Одного разу, коли пан Іменник гордовито і поважно запевняв усіх жителів Морфології, що він приносить найбільше користі матері Мові, його перебив пан Прикметник:
     -   Гов, сусіде! Я теж, як і ти, змінююся за числами і відмінками. А ще й за родами. І, здається, без моєї ознаки ти не був би таким гарним і зрозумілим. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно просте і бідне, а запроси мене і почуєш: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна!» Правда ж красиво?
Візьми втямки і те, що я вказую і на приналежність певній особі. А у реченні найчастіше виступаю означенням, рідше – присудком.
        Отже, я теж потрібний нашій матері Мові, не менш ніж ти.
- А й справді, - погодився Іменник, - не  варто нам сваритися.   
         І стали Іменник із Прикметником жити в дружбі і злагоді

Засідання членів школи педагогічної майстерності

Казка про Іменник

     У чарівній країні Морфології жив Пан. І був він сташенно пихатим і гордим.
     - Я найголовніший житель нашої країни! - любив просторікувати він. - Адже саме я означаю назву предмета і відповідаю на питання хто? що? Можу означати власну або загальну назву, назву істот або неістот. Змінююся за числами і відмінками. Крім того, я дуже родовитий, бо ж маю рід: чоловічий, жіночий, середній і спільний. А у реченні можу бути будь-яким членом. Хто ще має такі привілеї від матінки Мови?
     Я думаю, ви вже здогадалися, як звати цього гордовитого Пана?

Бацманівський НВК святкує 20-річчя.

Правила вживання апострофа

https://drive.google.com/open?id=0B7P7LfbWjsm0WmRSeWdOV1Ytd2c

Шевченківське свято

Казка про Дієслово та частку Не

         Не за горами високими, не за морями глибокими, а ось тут, зовсім  поруч, у країні Морфології жило Дієслово. Було воно то перехідним, то неперехідним, то доконаним, то недоконаним. Перестрибувало з минулого часу в теперішній, з теперішнього – в майбутній. Мало дієвідміну та особу. У реченні присудком працювало. Словом, жило – не тужило.

         Та одного разу зустріло Дієслово частку Не. Глянуло воно в очі красуні і зрозуміло, що закохалося. Та й Частка Не відповіла йому взаємністю. І не зважаючи на те, що писалися окремо, жили вони дружно і щасливо. З'явилися навіть дієслова, які без не не вживалися (нехтувати, неволити, незчутися, непокоїтися). Та і префікс недо- вказував на неповноту дії теж писався разом (недочув, недобачає).

         Можливо, так і прожили б вони в любові та злагоді, якби не з'явився злий чарівник. Викрав він Частку і заявив, що відпустить її тільки тоді, коли з'являться семикласники, які виконають завдання, які він надіслав до всіх шкіл України.

Одержали ці завдання і ми. То, може, спробуємо допомогти Дієслову та Частці Не?